Мику́линці (давні назви: Мику́лин, Мику́линь) — селище міського типу в Теребовлянському районі Тернопільської області на річці Серет, центр Микулинецької селищної ради, якій підпорядковані також села Воля, Конопківка і Кривки. Населення — 3457 осіб (2001).

Найближча залізнична станція Микулинці-Струсів знаходиться за 4 км від поселення у селищі міського типу Дружба.

Містечко вважається найдавнішим на Тернопільщині та одним із найдавніших на Західній Україні.

У Микулинцях багато пам'яток архітектури та природи. Зокрема руїни замку 16 століття, Троїцький костел, Церква святої трійці, палац 19 століття та інші, а також давній парк. Поблизу селища розташована бота­нічна пам'ятка природи місцевого значення Микулинецькі буки.

Географія

Микулинці розташовані у Східній Європі, Західній Україні, в центрі Тернопільської області, на півночі Теребовлянського району.

Селище межує на півночі з селом Лучка Тернопільського району, на сході з селом Воля, на пів ... Читати далі »

Меджибіж (колишнє Межибоже, рос. Меджибож, пол. Międzybóż або Międzyboż або Międzybóż, нім. Medschybisch їдиш מעזשביזש - Межибіж) — селище міського типу в Україні, в Летичівському районі Хмельницької області. Населення 1731 мешканець (перепис 2001). Знаходиться Меджибіж в 25 км. на схід від обласного центру, в кілометрі від траси Хмельницький-Вінниця, при впадінні річки Бужок у Південний Буг, за 20 км від залізничної станції Деражня на лінії Гречани — Жмеринка-Подільська. Консервний, цегельний заводи. В селищі знаходиться друга за популярністю та відомістю фортеця Хмельниччини після Кам'янця.

Перша письмова згадка про місто - у Іпатіївському літопису від 1146-1148 рр., коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу п'ять міст, серед яких і «Межибоже». Місто відоме з XII століття як «Побужжя», що мало торгові зв'язки з іншими поселеннями Волині та Київщини.

В ХІІІ столітті Меджибіж належав до Болохівської землі і мав дерев'яну фортецю ... Читати далі »

Всі інші - приватні або державні незалежно від достоїнств їх архітектури, стану збереження й реставрації не можуть претендувати на місце поряд із Луцьким замком. Не кажучи вже про розрекламовані деякими місцевими патріотами, особливо в Галичині, панські палаци й монастирські укріплення, які взагалі не можна назвати замками.

З припиненням роду князів Волинсько-Галицьких (1336-1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів. Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою затвердив древні права єпископів Луцьких, збудував у Луцьку замок і кафедральний собор на ... Читати далі »

Селище Клевань розташовано недалеко від кордону Рівненської та Волинської області на березі річки Стубли. В історичних документах Клевань вперше згадується в 1458 році, як власність князя Чарторийського. Однак, як стверджують історики, поселення на місці нинішньої Клевані існувало вже у ХІІ столітті і носила назву Коливань.У 1475 році князь Федір Чарторийський, луцький староста, розпочав спорудження замку на одному з високих прибережних мисів, над річкою Стубли, який носив назву Городище. Замок мав три оборонні кутові вежі: одну дерев'яну і дві кам'яні. Товщина стін башт, в деяких місцях, досягала небачених розмірів - 3,8 метра. Замок оточував глибокий рів, наповнений водою, і могутні кам'яні стіни. Будівництво замку було закінчено в 1561 році. Основну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон. Східна башта використовувалась для зберігання пороху і зброї. Через глибокий рів було перекинуто чотирьохарковий міст на міцних опорах.У 1632 р. замок передали єзуїтам, які організува ... Читати далі »

Коропець - cело Монастириського району Тернопільської області розташоване на побережжі річки Дністра.

Містечко розташоване в західному регіоні у мальовничій Коропецько-Дністровській долині з своєрідним гірським ланшафтом, утворюючи неповторну красу природного порку.

При в'їзді в це придністрове містечко, що розкішно розтягнулося серед прикарпатських схилів та пагорбів, вас вітає камінний жирний короп - помилитися неможливо, ви в Коропці, де серед будівель дитячого інтернату чепурним красенем розташувався палац колишнього власника цих земель, графа Бадені. Розмаїтість залісненого горбистого ландшафту на узбережжі р. Дністра утворює своєрідну зону відпочинку, так звану у народі "Малою Швейцарією", що привертає увагу туристичних груп, що пливуть вниз по Дністру. В містечку екологічно безпечне навколишнє середовище, відсутність шкідливого виробництва, наявність диких звірів та птахів, риби в річках Коропець ... Читати далі »

Князь Острозький у 15 ст. спорудив дерев'яний замок, а волинський воєвода Богуш Корецький у першій половині 16 ст. укріпив його мурами. Регулярний, бастіонної системи замок із боку материка був оточений глибоким ровом, через який вів до фортеці підйомний міст. У 17—18 ст. замок суттєво перебудовували. Останню, найбільшу перебудову здійснили у 1780-ті рр. князі Чарторийські, в результаті чого замок був пристосований під княжий палац із модним на той час бароковим декором. Саме з того часу дійшли до нас залишки зовнішніх цегляних стін і чудовий арочний кам'яний міст. Частково збереглися й підземелля — обов'язкова багатофункціональна частина середньовічного замку. У 1832 році корецький замок спіткала пожежа, і відтоді його більше не відбудовували.

 Кам'яне́ць-Поді́льська форте́ця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької області України).Складається з двох частин:    * Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком»,    * Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.Проблема датуванняДовгий час вважалося, що Стару Кам'янець-Подільську  фортецю збудовано в другій половині 14 століття. Адже першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті від 7(15) січня 1374 року литовського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає кам'янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Кам'янці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Євтима Сіцінського (1895), Олександ ... Читати далі »