Замки та храми

Кременецький замок у місті Кременець

Admin — Tue, 04 Dec 2012 13:04:38 GMT

Перший етап будівництва: не пізніше 12 століття
Останній етап будівництва: 1-а половина 17 століття

Місце для спорудження укріплень було вибрано на вершині гори Бони, у підніжжя якої тече річка Іква. Гора виразно домінує над навколишньою місцевістю - 397 м. над рівнем моря, 105 метрів від підошви.

9 століття. Хоча невідомо, коли на горі Боні з'явилися перші укріплення, на думку дослідника М. Теодоровича вони могли виникнути ще в 9 ст., Коли Волинь була заселена слов'янськими племенами. Як би там не було, а перші укріплення на горі були виконані з дерева і землі.

1073. Польський історик Окольський вказує, що в цьому році замок захопили війська польського короля Болеслава II.

13 вік. Невідомо, як виглядав замок у цей період. На думку історика М. Теодоровича посередині замку біля лівої, повернутою до Чорної гори стіні стояла замкова церква Архистратига Михаїла, збудована ще на початку 13 століття старостою замку Денисом-Мокосій.

1226 (або 1227). Перша згадка Кременця в Руському літописі. Тоді на Галицьку і Волинську землі напав угорський король Андрій II. Замок він взяти не зможу, в підсумку атакуючі були розгромлені російськими військами Мстислава Удатного (? - 1228).

Зима 1240 року. Замок виявився одним з небагатьох європейських фортифікаційних споруд, які змогли встояти перед натиском військ хана Батия.

1255 (за іншими даними в 1254). Під Кременцем війська Данила Галицького розбили татарське військо хана Куремси

1261 (або 1259). За умовами мирного договору з татарським ханом Бурундаєм багато слов'янські зміцнення повинні були припинити своє існування. Кременецька твердиня була одним з багатьох форпостів, чиї укріплення були скасовані. Згодом їх знову відновлять.

Кінець 13 століття. Під час правління Мстислава Даниловича колишні дерев'яні укріплення були перебудовані в камені.

40-ті - 80-ті роки 14 століття. Території, які контролював Кременець, стали ареною для кривавого протистояння між Литвою, Польщею та Угорщиною за розділ сфер впливу на цих землях. У цей період замок не раз Кременець декілька разів переходив з рук в руки.

1340. Литва заволоділа Кременцем.

Орієнтовно 1350 - 1352 роки. Кременець знаходився у власності князя Юрія Нарімутовіча.

1354. Кременець захопив волинський князь Любарт Гедимінович (1300 - 1383 або 1385), однак надовго в місті закріпитися не зміг.

1366. Кременець переходить під владу Польщі.

2-ая половина 14 століття. За іншими відомостями будівництво кам'яного замку почав не Мстислав Данилович, а польський король Казимир III, коли в 1366 році отримав Кременець за договором з литовськими князями Гедиміновичами.

1370. Кременець переходить під владу угорського короля Людовіка Анжуйського, під час правління якого замок продовжували зміцнювати.

Орієнтовно 1370 - 1382 роки. Кременець знаходився під владою Любарта. Зміцнення замку в цей період продовжується.

?. Кременець перейшов у власність Великого Князя Литовського Вітовта (1350 - 1430).

1392 - 1395 роки. Кременець належав Великому Князеві Литовському Свидригайла Ольгердовича (близько 1355 - 1452), супернику Вітовта.

1395. Кременець знову під владою Вітовта.

1409 - 1418 роки. За наказом Вітовта князь Свидригайло Ольгердович, який скоїв невдалу спробу захоплення влади, був заточений в темниці Кременецького замку, де провів близько 9 років. У 1418 за допомогою волинських князів він вирвався на свободу, щоб продовжити боротьбу за престол.

1410. За свідченнями польського хроніста Яна Длугоша, загін, набраний у Кременці, взяв участь у знаменитій Грюнвальдській битві.

1420. За свідченнями француза Жільбера де Лануа, у Кременецькому замку Вітовт приймав послів з багатьох країн, у тому числі з Франції, Англії, а так само гостей із Пскова і Новгорода.

1430 - 1452 роки. Після смерті Вітовта (1430 рік) Кременець знову перейшов під владу Свидригайла Ольгердовича, який з деякими перервами володів містом і замком аж до своєї смерті (1452 рік).

1431. Кременець отримує Магдебурзьке право, що сприяє розвитку і подальшому зміцненню замку.

1497. Татари напали на місто, і пограбували його.

1500 рік. Напад татар на Кременець.

16 век. Замок виконував не тільки оборонну, але і адміністративну функцію. Звідси староста Кременця управляв землями, що знаходяться в його веденні. У замку проводив засідання повітового суду, тут знаходилися актові книги і в'язниця.

1529. Замок перейшов у власність князя - біскупа Яноша (позашлюбний син короля Сигізмунда I). Янош володів Кременцем 6 років (1529 - 1535). При ньому були проведені великі роботи по відновленню та зміцненню замку.

Замок цього періоду займав овальну в плані майданчик (близько 0,75 га) на вершині гори. Три сторони замку були оточені неприступними скелями, східну (підлогову, найбільш доступну) стіну захищав рів і перекинутий через нього міст. Майданчик комплексу споруд витягнута по осі схід - захід і в найбільш недоступною своєї частини закінчується загостреним кутом. З напільного боку кам'яна замкова стіна тяглася прямою лінією від кромки до кромки гори, а в решті частини комплексу повторювала конфігурацію мису, чиї схили круто обривалися вниз, до підніжжя гори. Товщина оборонних стін - близько 2 метрів, висота - 8-12 метрів. Стіну замку завершували зубці-Мерлоні, що вказує на участь у будівництві твердині італійських майстрів. До стіни з її внутрішньої сторони був прибудований дерев'яний бойової поміст. Кам'яні укріплення були посилені дерев'яним частоколом. Щоб потрапити до замку потрібно було піднятися извивающимся шляхом вгору по схилу гори, пройти по довгому вузькому хребту, який називають «Замкової шиєю», подолати на цьому шляху 2 дерев'яних моста.

До початку 16 століття ворота замку були влаштовані в надбрамної вежі, що носила назву черлена. Але з розвитком вогнепальної зброї з'явилася пряма загроза обстрілу і руйнування воріт Черлений вежі з хребта гори. Тоді старі ворота замурували, а поруч збудували нову надбрамну башту, вихід з якої був спрямований вже не на хребет, а в глибоку долину, що відділяла Замкову гору від гори Черча (раніше Чернеча гора). У протилежному кінці замку, що виходить на місто, була побудована третя, квадратна в плані, башта. За проектом у замку повинна була з'явитися ще й четверта вежа, яка б надійніше прикрила підступи до воріт. Однак ця вежа так і не була добудована, хоча був закладений її фундамент, а для її будівництва вже був заготовлений камінь.

У цей період у замку була досить примітивна система водопостачання - внутрішніх джерел води у твердині не було. При Янош намагалися вирішити проблему водопостачання, викопавши колодязь. Однак копачі досягли глибини близько 30 метрів, а потім роботи були згорнуті. Тому в разі облоги замок міг протриматися тільки за рахунок заздалегідь накопичених на його території водних ресурсів.

У мирний час замок охороняло 9 осіб, 6 з яких виставляв місто, а решту місцеві села. Однак у 1-ій третині 16 століття нападу татар настільки підточили людські ресурси краю, що Янош був змушений звільнити місцеве населення від зобов'язань охороняти замок і ввів постійну варту з 4-х чоловік, найнятих за доходи від сіл, що належали замку.

1536. Король Сигізмунд I віддав Кременець своїй дружині, неаполітанки Боні Сфорца, зобов'язавши її підтримувати кріпосні споруди і тримати замковий гарнізон. Кременець належав Боні на протязі 20-ти років (1536 - 1556). Під час правління Бони Кременець процвітав і вважався одним з найбільших міст Волині - тут проживало близько 6000 чоловік. При Боні замок зміцнювався і підтримувався в хорошому стані. Згідно збереженим архівним даним Кременецький замок цього періоду володів безліччю кам'яних і дерев'яних будівель всередині замкових стін.

1545. У замку була проведена ревізія, яка засвідчила наявність 29 гармат, 2 мортир, 22 фальконетів, 10 гаківниць та 33 рушниць. Замкову артилерію обслуговувало 3 пушкарі. Двох наймали за доходи від замкових маєтків, а 3-го за доходи міста.

1552. Збереглася люстрація замку цього періоду.

1563. Збереглася люстрація замку цього періоду.

1569. В результаті Люблінської унії Кременець перейшов під владу Речі Посполитої.

Вересень 1648. До замку підступили війська Богдана Хмельницького (за деякими даними - близько 7000 козаків), якими командував Максим Кривоніс (за іншими даними - полковник Филон Джалалій). Козацькі війська підтримували місцеві повстанці. Півтора місяці (близько 6 тижнів) тривали тяжкі бої біля стін укріплень. Не дивлячись на опір обложених в жовтні замок був захоплений і зруйнований. Це був єдиний випадок за всю історію Кременецького замку, коли ця твердиня впала під натиском ворога. Руйнування, заподіяні козацькими військами, виявилися фатальними для замку - після цієї облоги твердиня більше не відновлювалася і поступово перетворювалася на руїни.

1730. Вмираючий польський король Казимир заповів велику суму грошей, які необхідно було витратити на відновлення замку, проте не відомо чи був замок відбудований на ці гроші чи ні.

?. Був розроблений проект консервації руїн замку. Зокрема, проект передбачав спорудження захисної покрівлі над надбрамною вежею. У 2008 році були виділені гроші на проведення консерваційних робіт, однак криза 2009-2010 років завадив проекту здійснитися.

11 грудня 2009. Указом президента Віктора Ющенка був створений Національний природний парк «Кременецькі гори».

?. Кременецький районний рада розробила амбітний проект «Замкова гора в Кременці - візітна карта України», який передбачає (крім усього іншого) повне відновлення Кременецького замку. Попередня оцінна вартість проекту склала 80 000 000 грн. У 2011 році планується почати втілювати проект у життя, для чого з міського бюджету хочуть виділити 50 000 грн., Ще 150 000 планують отримати з районного бюджету та 3 000 000 грн. - З обласного. Припускають, що надійде фінансування та із загальнодержавного бюджету. Ініціатори проекту чекають, що в його реалізації візьмуть участь приватні інвестори, підприємці та меценати з України та інших країн. Для приватних пожертвувань планують створити спеціальний фонд. Автори ідеї проекту також хочуть домовитися про перенесення праху Данила Галицького з міста Холм (Польща) в Кременець, де останки легендарного правителя будуть перепоховані у крипті Богоявленського собору, який підноситься навпроти Замкової гори.

Наші дні. Збережені руїни стін мають в плані овальну форму, витягнуту зі сходу на захід. У деяких місцях стіни стерті практично вщент, в інших - збереглися на майже початкову висоту. Збереглася квадратна в плані надбрамна 2-ярусна вежа з арочними готичними воротами. Над воротами збереглися 2 отвори: прямокутне і невелике кругле. У західному куті замку залишилися сліди квадратної в плані вежі. Територія замку не забудована.

Мукачевский замок - Паланок. Мукачево замок паланок.

Admin — Wed, 03 Mar 2010 10:45:45 GMT

У всіх путівниках туристам, які відвідують Закарпаття, радять відвідати старовинне місто Мукачево - одине з найстаріших (у письмових документах він вперше згадується в ІХ ст.) І найбільш інтернаціональних міст України. Про саме місто Мукачеве можна говорити дуже довго - без сумніву це перлина української урбоісторіі - але це тема іншої розповіді, а перлиною самого Мукачева є його замок - "Паланок", і гріх, побувавши в Мукачевому не відвідати цю пам'ятку історії та військової архітектури.

   Посеред широкої рівнини, якою є долина Латориці, в південно-західній частині Мукачевого одиноко височіє гора. Верхівку гори вінчають башти старовинного замку. Небагато в Україні пам'яток подібних до цієї. Русини-українці, угорці, волохи, австрійці та інші народи протягом майже тисячі років історії фортеці проливали піт і кров у її могутніх стінах. Сотні штурмів та облог пережив Паланок. Безліч разів міняв він своїх власників. Князі і королі, графи і барони прагнули володіти ним. Служив замок і королівською резиденцією, і князівськими хоромами, і столицею бунтівній Трансільванії, і центром угорських повстань проти австрійців, і австрійським форпостом, і сховищем святої корони, і суворою політичною в'язницею. Що й говорити - роки, події, люди наклали відбиток на сучасний вигляд замку.

   Замок "Паланок" розташований на горі вулканічного походження 68-метрової висоти. Здалеку він виглядає монолітною невеликою кам'яною будівлею, а з близької відстані - це каскад терас з різноманітними спорудами - стінами, баштами, будинками. Загальна площа замку 14 тис. кв. метрів і складається він з трьох частин - Верхнього, Середнього і Нижнього замків. Найстаріший - Верхній замок (XIV-XVI ст.) - Знаходиться на вершині гори; Середній замок (XVII ст.) - На терасі, на 6 метрів нижче і Нижній замок (XVII ст.) - Ще на 10 метрів нижче. Сучасного вигляду замок придбав на початку XVII століття, коли була закінчена забудова всіх чотирьох терас Замкової гори.

   Комплекс замку в плані є витягнутим кілька скошеним прямокутником. Він весь оточений сухими ровами 10-12 метрової глибини і кам'яними стінами в 3-3,5 метра завтовшки. Навколо замку розміщено вісім бастіонів побудованих в XVII столітті, раніше на бастіонах розташовувалася артилерія. Біля воріт в Нижній замок, будівництво якого закінчили в 1670 році, стоять два кулеподібних бастіони, що прикривали вхід в разі небезпеки. Раніше поряд з Нижнім замком стояла сторожова башта, залишки якої можна побачити і сьогодні. Нижній замок був основним місцем дислокації замкової варти, від Середнього замку його відділяв рів з підйомний міст.

Довкола Середнього замку розміщено чотири бастіони. Замок має великий внутрішній двір оточений дво-триповерховими будівлями. У Середньому замку раніше містилися казарми для гарнізону, арсенал, рицарський зал, кухні, комори. За Середнім замком підносяться кам'яні стіни зведені в ХІV столітті - це стіни Верхнього замку, в дво-триповерхових будівлях якого була колись резиденція власників замку. З північної сторони Верхній замок захищають два бастіони. У ньому розміщені княжі палати, три круглі башти, замкова каплиця (раніше тут була замкова церква). У внутрішньому дворі знаходиться замковий колодязь - унікальна споруда глибиною 85 метрів.

   Навколо Замкової гори ще в XVI столітті був викопаний водяний рів, укріплений дубовим частоколом - паланком. Від цього паланка відбувається і сучасна назва замку (хоча і рів і частокіл давно зруйновані).

   Археологи допускають, що зміцнення на горі неподалеку сучасного Мукачева стояло ще в ІХ столітті, хоча точної дати заснування замку сучасники не знають. У ІХ-Х століттях територія Закарпаття належала до земель Київської Русі, відповідно Мукачівський замок у первісному вигляді був російським. Причиною появи замку стало вигідне стратегічне положення на шляху кочових племен (спочатку угрів, потім половців). Набіги кочівників повторювалися дуже часто, але жодного разу Мукачевський замок захоплений не був. У ХІ столітті Угорське королівство захопило Закарпаття, саме цим періодом датуються перші письмові згадки про Мукачівський замок. З тих пір замок став угорським.

   Угорська хроніка свідчить що укріплена кам'яними стінами в період правління короля Ласло цитадель в 1086 році витримала п'ятиденний облогу і штурм половців хана Кутеська (тоді половці спустошили Закарпаття, але Мукачівський замок взяти не змогли). Не взяли замок навіть орди Батия, які пройшли Закарпаттям в 1241 році (цього робити вони навіть не намагалися). Після їх відходу фортецю значно укріпили, на випадок нового монголо-татарської навали.

   З ХІІІ по ХІV століття замок був власністю угорських королів династії Арпадовічей і королів династії Анжу - Карла Роберта, Людовіка Великого, Єлизавети Анжуйської. Він охороняв військово-стратегічні шляхи і мав постійний гарнізон на чолі з капітаном. Основні споруди тодішнього замку були виконані в романському стилі. Замок складався з однієї квадратної башти-донжона - модного у той час фортифікаційної споруди (вона не збереглася до наших днів).

   Військово-стратегічне розташування замку сприяло зацікавленості в ньому угорської королівської династії. Але в кінці ХIV століття Паланок отримав нового власника - їм став родич угорського короля Жигмонда, подільський князь Федір Корятович.
Корятович приїхав до Угорщини просити про військову допомогу у Жигмонда проти литовського князя Вітовта, але взамен король запропонував Корятовичу залишитися в Угорщині. У 1396 році Корятович став тимчасовим володарем Мукачівської та Маковецькій доміній Угорського королівства. Його резиденцією став Паланок.

   З Корятовичем почалася нова ера існування Мукачівського замку. Сталася корінна перебудова існуючих будівель фортеці і будівництво нових. Паланок почав виконувати не лише оборонну функцію, але і житлову, адже до башти-донжону, яку стали називати Старою, прибудували кам'яну двоповерхову споруду - житло для княжої сім'ї і челяді. У 1401 році замковий двір обнесли сухим ровом і кам'яною захисною стіною заввишки до 10 метрів. Замок придбав прямокутну форму в плані. На кутах захисної стіни звели циліндрові башти (три з них збереглися до наших днів). Ворота в замок розташували по центру кріпосної стіни, між двома баштами.

    У дворі Верхнього замку стоїть криниця. Її глибина 85 метрів, діаметр верхньої частини 2,5 метра. Спорудили колодязь саме за часів Корятовича. У разі тривалих облог він повинен був забезпечувати захисників питною водою. У стінах колодязя до глибини 71метр було видовбано щаблі. На глибині 83 метри розміщувалися два резервуари для зберігання води. Кажуть, що раніше існував підземний хід, який сполучав замок з містом і починався саме в колодязі. Про спорудження замкового колодязя існує чимало легенд. За однією з них колодязь довбали кілька років, але до води добратися не могли. Тоді князь пообіцяв щедру винагороду тому, хто продовбає колодязь до води. І до води добралися - знайшовся умілець, який продовбав колодязь. Звичайно, це був чорт... Воду з колодязя набирали до 1897 року.

   Федір Корятович, значно зміцнивши фортифікаційну систему замку, поповнив і його військовий арсенал - на стінах і баштах встановили 164 гармати. За часів князя Корятовича замок займав лише верхню терасу Замкової гори. Сама гора була обнесена водяним ровом і дубовим частоколом - паланком. Тоді замок і отримав свою сучасну назву.

   Після смерті Федора Корятовича в 1414 році Мукачівський замок перейшов у володіння його вдові - княгині Ользі, а після її смерті в 1418 році володарем замку став регент (тимчасовий правитель) Угорського королівства Янош Гуняді.

   Довгий час Паланок був майоратним замком угорської корони. Але період могутності Угорського королівства закінчився в 1526 році, після того, як королівське військо було вщент розбите турками в битві під Могачем, а південні регіони країни перейшли під владу Османської імперії. Почався період боротьби за сфери впливу в Угорщині між Австрійською династією Габсбургів і князями, Трансільванії. Власники Паланка почали мінятися дуже часто.

   У середині XVI століття Мукачівський замок захопили австрійці. Під час облоги його сильно пошкодили. Згодом, після поразки австрійської армії під Хустом, Паланок знову став угорським. У 1570 році король Максиміліан ІІ віддав його, разом з усією Мукачівської домінією сім'ї Гашпара Магочі. Ця сім'я володіла замком до 1595 року. У 1595 році, за домовленістю між королем Рудольфом і князем, Трансільванії, Жигмонда Баторі, Паланок перейшов у власність князівства Трансільванії. Його новим володарем став воєвода Жигмонд Ракоці.

   У XVI-XVII століттях продовжилася забудова Замкової гори. На терасі, нижче Верхнього замку, побудували "Нижній" і "Передній" замки. "Передній замок" являв собою укріплення воріт - "барбакан". Згодом ці два замки утворили Середній замок.
У 1625 році власником Мукачівського замку став князь Трансільванії Габор Бетлен, але вже через чотири роки замком знову оволоділа сім'я Ракоці. Дьордь ІІ Ракоці перетворив замок на столицю свого князівства. Після смерті Дьордя II в 1648 році його дружина Жужанна Лоранфті продовжила реконструкцію замкових укріплень. Саме вона побудувала Середній і Нижній замки.

   До 1660 року Мукачівським замком правил Дьордь ІІ Ракоці. Після смерті Дьордя ІІ у фортеці оселилася його вдова Софія Баторі з сином Ференцем ІІ Ракоці. Софія, фанатична католичка, мала прогабсбурскую орієнтацію, а її син, протестант - антігабсбурскую. У 1670-1671 році Ференц ІІ брав участь у змові проти австрійців, який зазнав невдачі. Після невдалої змови Ференц ІІ Ракоці відійшов від політики і незабаром помер. У замку залишилася його вдова, дочка хорватського правителя Ілона Зріні і двоє дітей - син Ференц (майбутній керівник угорського визвольного повстання) і дочка Юліана. Саме до Ілони Зріні перейшов Паланок після смерті Софії Баторі, і саме з нею пов'язана одна з найбільш яскравих сторінок історії замку.

   Після смерті Ференца ІІ Ракоці Ілона Зріні удруге вийшла заміж. Її новий чоловік, відомий угорський політик Імре Текелі, був прихильником Туреччини. Через його відносини з турецьким султаном і політичні інтриги в 1685 році австрійські війська, які вели у той час запеклу війну з турками, оточили Мукачівську фортецю. Імре Текелі в той час був у Туреччині, тому оборону замку очолила Ілона Зріні. Перші сім місяців правителька успішно відбивала штурми австрійців. У квітні 1686 року австрійці зняли облогу, але на початку 1687 - знову почали її. 27 місяців тривала героїчна оборона Мукачівського замку. На початок 1688 року він був єдиним нескореним австрійцями пунктом Трансильванського князівства. Після безлічі марних спроб узяти замок, австрійці пішли на обман - вони сфабрикували лист, ніби-то б від Імре Текелі, до захисників Паланка. Брехливе послання закликало захисників припинити оборону. Піддавшись обману, 15 січня 1688 року Ілона Зріні підписала акт про капітуляцію.

   З 1688 року замок потрапив під владу австрійців. За наказом імператора Леопольда Другого була виконана реконструкція замку, завдяки якій він придбав сучасний вигляд. Замок відбудували відповідно до фортифікаційних вимог того часу. Були знесені високі башти і старий донжон, систему оборони перенесли від стін на вершині Замкової гори до її підніжжя. Замок придбав вид низької фортеці з виступаючими бастіонами і декількома лініями польових укріплень під горою.

   Не встигла закінчитися реконструкція, як Паланок потрапив у вир національно-визвольного угорського повстання (у якому активно брали участь русини-українці) і знову змінив власника. Ним став керівник повстання Ференц ІІ Ракоці. Перша спроба захоплення Мукачева і замку (у 1703 році) була невдалою. Тоді австрійський гарнізон, за підтримки військових частин генерала Монтекуколлі, відбив напад повстанців і витіснив їх з міста. Але в листопаді 1703 року повстанці удруге оточили Паланок. Опір австрійського гарнізону було подолано 16 лютого 1704. Новий власник замку знову реконструював і укріпив його.
У 1705 році Мукачівська цитадель стала повноцінною столицею Трансільванії - сюди був переведений монетний двір.

   Вісім років тривалий боротьба угорських повстанців (куруців) проти австрійського поневолення, і весь цей час Паланок був їх центром. Але повстання потихеньку затухало. Австрійці захоплювали все нові території Угорщини. На початку 1711 року Паланок залишався єдиним опорним пунктом армії повстанців. 24 червня 1711 захисники замку капітулювали. На два століття Мукачевський замок став власністю австрійської корони.
У 90 роках XVIII століття Паланок було перетворили на в'язницю. Він став однією з найбільш суворих політичних в'язниць Австро-Угорщини. Вже будучи в'язницею замок пережила велика пожежа, під час якої повністю згоріли всі дерев'яні будівлі замку. У 1848 році Паланок з політичної в'язниці перетворили на звичайну, а звичайну ліквідовували в 1896.

Зараз Паланок - це відреставрована середньовічна фортеця. У ньому функціонують: історичний музей, картинна галерея з виставкою сучасних живописців, художній салон, виставка "Дерев'яні церкви Закарпаття". Є в замку затишні кав'ярні, які привітно зустрічають відвідувачів - українських та іноземних туристів.

Микулинці

Admin — Fri, 19 Feb 2010 10:49:53 GMT

Мику́линці (давні назви: Мику́лин, Мику́линь) — селище міського типу в Теребовлянському районі Тернопільської області на річці Серет, центр Микулинецької селищної ради, якій підпорядковані також села Воля, Конопківка і Кривки. Населення — 3457 осіб (2001).

Найближча залізнична станція Микулинці-Струсів знаходиться за 4 км від поселення у селищі міського типу Дружба.

Містечко вважається найдавнішим на Тернопільщині та одним із найдавніших на Західній Україні.

У Микулинцях багато пам'яток архітектури та природи. Зокрема руїни замку 16 століття, Троїцький костел, Церква святої трійці, палац 19 століття та інші, а також давній парк. Поблизу селища розташована ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Микулинецькі буки.

Географія

Микулинці розташовані у Східній Європі, Західній Україні, в центрі Тернопільської області, на півночі Теребовлянського району.

Селище межує на півночі з селом Лучка Тернопільського району, на сході з селом Воля, на півдні Кривки, на південному заході з селом Ладичин і на заході — селом Конопківка (усі — Теребовлянського району).

Площа зелених насаджень становить 29 га.

Поблизу Микулинців проходить автомагістраль E85 Берестя—Чернівці—Одеса.

У селищі є джерела лікувальних, мінеральних вод.
Відстані до обласних центрів

Відстань до:

    * Тернополя — 18,4 км
    * Івано-Франківська — 83,1 км
    * Хмельницького — 97,3 км.

Рельєф

Містечко розташоване на підвищеній платоподібній, розчленованій ярами та балками поверхні. Схили широкої заплави Серету урвисті, річище меандрує.

Клімат

Середня температура січня становить −5,5 °C, липня — +18,3 °C.

Середня річна кількість опадів — від 550 до 600 мм.[3]. За кліматичним районуванням Тернопільської області селище розташоване у так званому «холодному Поділлі».

Замок
Руїни Микулинецького замку

Микулинецький замок

У 1550 р. власниця Микулинців Йорданова звеліла звести тут мурований замок для захисту від нападів татар, що грабували ці землі мало не щороку. Фортеця була закладена на місці дерев'яної оборонної споруди. Замок давав почуття відносної безпеки. Він витримував не одну осаду, на його мурах до цієї пори видно сліди розпеченої смоли, яка лилася на голови нападаючих.

Великої шкоди фортеці завдало військо Ібрагіма Шишмана у 1672 році. Облога тривала два тижні (15 днів), після чого у Микулинцях закінчилося продовольство. Почалися переговори з турками. За здачу ворог обіцяв волю обложеним, але не дотримав слова. Майже всіх чоловіків порубали, а жінок, дітей та ремісників взяли в ясир.

Вже в 18 століття замок починає занепадати, втрачає своє оборонне значення, і 1815 австрійський барон Конопка, купивши фортецю, організовує в ній суконну фабрику.

З початку XX ст. замок було залишено на самознищення. Ніяких робіт по реставрації не велося. Проте до 900-річчя Микулинців проектний інститут «Укрпроектреставрація» (місто Львів) виготовив документацію на відновлення замку.

Замок має вигляд квадрата з довжиною стін 75 метрів і товщиною оборонних мурів — 2 метри. На 3 кутказ замку височать круглі вежі, які мали 3 яруси з бійницями для гармат. Із західного боку, де оборонні мури додатково захищені глибоким ровом, замок мав в'їзну браму із звідним мостом. Ще один в'їзд у замок зі східного боку. Всередині фортеці були житлові будинки, а під ними льохи і підземні ходи.

Троїцький костел

Троїцький костел у Микулинцях

Вигляд на костел з об'їзної

Унікальним пам'ятником архітектури національного значення є кам'яний костел 18 століття, котрий нині належить до римо-католицької церкви.

Спочатку в Микулинцях знаходився дерев'яний костел Івана Хрестителя. Пізніше на тому самому місці був збудований теперішній кам'яний.

Збудований архітектором А. Мошинським в стилі бароко, за іншими джерелами за проектом архітектора Тальовського. Костел існував наприкінці XVI століття. У 1780—1785 роках парафію Микулинці обслуговували ченці Згромадження отців-місіонерів.

Протягом 1799—1816 років у парафії відбулось багато змін: ремонт храму після сильної бурі, зміна пароха, встановлення нових дзвонів. У роки війни костел був повністю залишений і закритий.

В 1989 році була відновлена парафія Трійці Пресвятої. Парафія належить до Чортківського деканату Львівської архидіїцезії.

Палац

Вигляд на палац збоку

Пам'ятка архітектури — палац графів Реїв. Споруджений вкінці 18 століття на кошти Потоцьких, перебудований у 19 столітті в силі ампір магнатом Яном Конопкою. В XVIII ст. Людвика подарувала його графові Мнішекові.

Палац розташований в старому семигектарному парку, де росте багато давніх дерев, зокрема 3 ясени віком понад 200 років.

Зараз у приміщенні палацу діє лікарня-санаторій.

Меджибіж

Admin — Fri, 19 Feb 2010 10:33:26 GMT

Меджибіж (колишнє Межибоже, рос. Меджибож, пол. Międzybóż або Międzyboż або Międzybóż, нім. Medschybisch їдиш מעזשביזש - Межибіж) — селище міського типу в Україні, в Летичівському районі Хмельницької області. Населення 1731 мешканець (перепис 2001). Знаходиться Меджибіж в 25 км. на схід від обласного центру, в кілометрі від траси Хмельницький-Вінниця, при впадінні річки Бужок у Південний Буг, за 20 км від залізничної станції Деражня на лінії Гречани — Жмеринка-Подільська. Консервний, цегельний заводи. В селищі знаходиться друга за популярністю та відомістю фортеця Хмельниччини після Кам'янця.

Перша письмова згадка про місто - у Іпатіївському літопису від 1146-1148 рр., коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу п'ять міст, серед яких і «Межибоже». Місто відоме з XII століття як «Побужжя», що мало торгові зв'язки з іншими поселеннями Волині та Київщини.

В ХІІІ столітті Меджибіж належав до Болохівської землі і мав дерев'яну фортецю з земляними валами. Ця фортеця була знищена за часів боротьби князя галицького з монголо-татарами у 1241 році. Наслідком тієї війни було знесення всіх укріплень українських міст близько 1255 року. Після цього край попав під безпосередню владу татар і залишався під нею майже 100 років. Великий князь Литовський Ольгерд завоював Поділля у 1362 році і місто стало належати до Луцької землі і потім до князівства Литовського. У 1444 році поляки приєднали Меджибіж до Польщі, створивши Меджибозьку округу.

Перші відомості про мурований замок Меджибіжа у 1516 році. З 1540-го року і майже 200 років містом володіли магнати Сєнявські. У 1593 році Адам Сєнявський надав місту магдебурзьке право.

( із грамоти Адама Синявського містечку Меджибіж).

Інші власники надавали ремісникам – ткачам, гончарам, ковалям, шевцям та кравцям – грамоти на підтвердження їхніх прав. Досі зберігаються п'ять пергаментних грамот Меджибізьких власників про права цехів в XVI-XVIII століттях.

На самому початку повстання 1648 року фортеця була захоплена козаками, та наступного року її відбили польські війська. У 1650 році Богдан Хмельницький по дорозі до Кам'янця стояв під Меджибожем обозом, невеликий польський гарнізон фортеці був змушений залишити замок. У 1657 році угорський князь Ракоці своїми загонами теж стояв деякий час під Меджибожем. В турецьких руках місто було у 1672-1699 роках.

На початку 18 століття Меджибіж постраждав від місцевого населення, коли повстанці у 1702 р. обложили замок. У 1730 році містом володіли Чарторийські. У 1831 їх майно було конфісковано за участь в польському повстанні, з того часу в замку були так звані «таборові збори» (казарма). Саме завдяки тому, що замок довго використовувався, він і зберігся до нашого часу.

Статус смт із 1924 року. За радянських часів зруйновано (у 1962 р. розібрано на каміння) костел 1600 р. і келії домініканського монастиря. Знищено церкву Успіння з фресками XV сторіччя, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет (за даними Є. Лопушинської). Щороку в меджибізькій фортеці проходить міжнародний історично-музичний фестиваль «Стародавній Меджибіж»

В 1570 році євреям Меджибожа належало 70 будинків у центрі міста. В 1648–53 роках громада дуже постраждала під час повстання Богдана Хмельницького. В 1765 році в Меджибожі було 2039 євреїв. В 1897 році євреї складали 74% населення міста (6040 з 8164). З кінця 18-го сторіччя Меджибіж став центром хасидизму — тут жив засновник хасидського руху Баал Шем Тов. Погроми початку 20-го століття, громадянська війна і більшовицька революція спричинили хвилю еміграції і частка євреїв почала зменшуватись. В 1926 році в Меджибожі жило 4614 євреїв (58,2% усього населення). З 1930-х років релігійна і культурна активність була обмежена радянською владою.

Під час німецько-радянської війни єврейська громада була фактично знищена нацистами і їх посібниками.

6 Нісана за юдейським календарем (десь наприкінці травня), хасиди зі всього світу з'їжджаються в Меджибіж, відзначити початок щорічного свята Шавуот — свята дарування Творцем Тори єврейському народу на горі Синай і помолитися на місці поховання Баал Шем Това. До місця його поховання щорічно з'їжджаються хасиди зі всього світу, даючи можливість жителям Меджибожа, в якому практично немає промисловості, заробити трохи грошей, здаючи їм квартири і продаючи скромні сувеніри — хутряні шапки, вироби народних ремесел і т.і..

Луцький замок (замок в луцьку)

Admin — Thu, 28 Jan 2010 11:31:18 GMT

"Славетним і столичним”, - так називали волиняни Любартів замок у Луцьку в ХVI ст. Збудований в основному великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, як державна столична резиденція останнього правителя Галицько-Волинського князівства, він, хоч і з втратами, зберігся до нинішніх часів і є єдиним столичним державним замком в Україні.

Всі інші - приватні або державні незалежно від достоїнств їх архітектури, стану збереження й реставрації не можуть претендувати на місце поряд із Луцьким замком. Не кажучи вже про розрекламовані деякими місцевими патріотами, особливо в Галичині, панські палаци й монастирські укріплення, які взагалі не можна назвати замками.

З припиненням роду князів Волинсько-Галицьких (1336-1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів. Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою затвердив древні права єпископів Луцьких, збудував у Луцьку замок і кафедральний собор на честь Апостола Іоанна Богослова. В період панування Польщі собор було зруйновано римо-католиками. На сьогоднішній день на території замку в м. Луцьку зберігся Митрополичий будинок і фундамент собору замок в луцьку.

Однак Волинянам вже давно варто було б говорити про те, що коли наприкінці ХV ст. татарські орди спопеляли українські села, коли Київ став суцільним згарищем, митрополит був убитий, а воєвода разом із сім’єю і тисячами киян продані в рабство, тоді саме за мурами волинських і, в першу чергу Луцького замків знайшла собі захист правляча державна еліта Русі-України, довкола якої гуртувалося поспільство, яке миназиваємо українським етносом. Саме тоді столичний замок спричинив переростання міста у Лучеськ 0Великий на Стирі, і поспільство хана Перекопської орди відкрило своє дипломатичне представництво у Луцьку. В 1929 році великий князь Литви, луцький князь Вітовт, приймав у тутешньому замку монархів європейських держав.

Замкові мури й башти, окрім захисту наших предків в найдраматичніший час, зберегли для Волині й України 1 млн. 500 тисяч історичних документів і, що лише 5-та частина з них й до сьогодні прочитана, видрукувана й знаходиться у науковому обігу. Причому зроблено це було в час царського самодержавства, а за рокирадянської влади і незалежності України їх опрацьовано менше, ніж 0,5 відсотка. А декотрі з цих документів написані рукою гетьмана України Івана Виговського в бутність писаря Луцької замкової канцелярії. Тут уже - універсали гетьмана Мазепи, матеріали у справі слідства і страти Данила Братковського, заява Івана Федорова, описи міст і сіл, замків і маєтків, храмів і монастирів, документи з життя, праці і побуту всіх станів населення.
Вже від самого моменгу заложення луцький замок грає величезну ролю. В 1349 році Казимир, король польський, по занятті Галичини прибуває на Волинь та несподіваним нападом П займає. Один тільки Луцьк, завдяки укріпленому замкові, ие піддався; навпаки, звідси наступного року кн. Любарт починає протинаступ, наслідком якого Волинь знову опинилася під його владою.

За мурами замку збиралися сейми і з’їзди правлячої еліти, в їх числі й такі, що впливали не тільки на долю Волині, а й всієї Русі-України (нелегальний з’їзд 1969 року з приводу підписання Люблінської Унії) та сприяли українському етносу (організаційне зібрання православного братства 1 вересня 1916 року).

В замковому дворі ще від давньоруських часів діяв собор Івана Богослова - найвизначніша святиня і духовна столиця східної Волині. В ній захоронені луцькі князі і єпископи, серед них і будівничий замку Дмитро-Любарт. Перед його вівтарем заключали договори й складали присяги державні урядовці. В ньому висвячували волинських священиків і єпископів та освячували шлюби й шлюбні угоди. Великий князь Литви і князь луцький Вітовт освятив тут заручини своєї дочки Софії і московського царевича Василя - сина переможця татар на Куликовському полі Дмитрія Донського. То ж неспроста шлюбні пари нині знову починають відвідувати Луцький замок, а працівники історико-культурного заповідника планують зробити для них весільне свято змістовним і особливо урочистим.

Дирекція заповідника вбачає в цьому одне з джерел для виживання, оскільки заходи з фінансування реставрації замків від іноземних фондів чи за рахунок включення його до списку пам’яток Юнеско або ж розвитку як екскурсійно-туристичного об’єкту еврорегіону "Буг” позитивних результатів не дали.
Не одержав Луцький замок фінансової підтримки і від держави в час його відвідання віце-прем’єром, то того ж істориком і академіком, який відіслав за милостинею до місцевих бізнесменів, ні з нагоди святкування на найвищому рівні 800-річчя Галицько-волинського князівства, як столична резиденція останнього правителя цієї держави. Як тут не пошкодуєш, що харківський нащадок виявився людиною небагатою і нерозважливою.

То ж сьогодні вічний страж Волині заліковує завдані часом рани коштом поодиноких любителів старовини, що його відвідують, та дітей-школярів, які несуть дані батьками копійки, щоб побувати у царстві середньовіччя та з висоти його головної межі оглянути старий Луцьк і почути захоплюючу розповідь про минуле міста.

Замки та храми західної України

http://www.refine.org.ua/pageid-26-1.html

Замок Клевань

Admin — Thu, 28 Jan 2010 10:58:40 GMT

Селище Клевань розташовано недалеко від кордону Рівненської та Волинської області на березі річки Стубли. В історичних документах Клевань вперше згадується в 1458 році, як власність князя Чарторийського. Однак, як стверджують історики, поселення на місці нинішньої Клевані існувало вже у ХІІ столітті і носила назву Коливань.У 1475 році князь Федір Чарторийський, луцький староста, розпочав спорудження замку на одному з високих прибережних мисів, над річкою Стубли, який носив назву Городище. Замок мав три оборонні кутові вежі: одну дерев'яну і дві кам'яні. Товщина стін башт, в деяких місцях, досягала небачених розмірів - 3,8 метра. Замок оточував глибокий рів, наповнений водою, і могутні кам'яні стіни. Будівництво замку було закінчено в 1561 році. Основну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон. Східна башта використовувалась для зберігання пороху і зброї. Через глибокий рів було перекинуто чотирьохарковий міст на міцних опорах.У 1632 р. замок передали єзуїтам, які організували там свою колегію. Після їх вигнання в 1773 р., коли Клевань відійшла до Австрії, замок довго стояв порожнім, аж поки князь Костянтин Чарторийський, вирішивши створити в Клевані польську гімназію, не перебудував замок у 1817 р. Східна стіна була розібрана і на її місці з'явилися два флігелі , де і розмістилося училище. У 1831 р. вона була закрита. З 1834 замок був порожній і розвалювався без належного нагляду. У 1860 р. замок був проданий російському царю Олександру II. Після цього в замку розмістився військовий гарнізон. У 1915 р., в ході військових дій, замок був сильно зруйнований.Після Другої Світової війни в приміщеннях замку була організована в'язниця НКВД, а надалі, лікувально-трудового профілакторію (ЛТП) для алкоголіків. У середині 90-х років ХХ століття ЛТП було розформовано і з тих пір замок знову стоїть покинутим, поступово руйнуючись від часу і розбираючись місцевими жителями.

Коропець

Admin — Sat, 09 Jan 2010 10:51:27 GMT

Коропець - cело Монастириського району Тернопільської області розташоване на побережжі річки Дністра.

Містечко розташоване в західному регіоні у мальовничій Коропецько-Дністровській долині з своєрідним гірським ланшафтом, утворюючи неповторну красу природного порку.

При в'їзді в це придністрове містечко, що розкішно розтягнулося серед прикарпатських схилів та пагорбів, вас вітає камінний жирний короп - помилитися неможливо, ви в Коропці, де серед будівель дитячого інтернату чепурним красенем розташувався палац колишнього власника цих земель, графа Бадені. Розмаїтість залісненого горбистого ландшафту на узбережжі р. Дністра утворює своєрідну зону відпочинку, так звану у народі "Малою Швейцарією", що привертає увагу туристичних груп, що пливуть вниз по Дністру. В містечку екологічно безпечне навколишнє середовище, відсутність шкідливого виробництва, наявність диких звірів та птахів, риби в річках Коропець та Дністер, численні джерела доброї питної води. За сто км., чудові Карпатські гори, 45 км. від м. Івано-Франківська, 100 км. від обласного центру м.Тернополя, 130 км. від м.Чернівців. Цікава деталь міжчасся: перед головним фасадом - фігура богоматері в оточенні підозріло дорослих оголених пузанчиків-тутті та квітів, а ЗА палацем, на клумбі - дві покалічені часом бетонні піонерки, теж пузатенькі, але, на жаль, вдягнені та спортивно-розвинені.

Серед сучасних корпусів інтернату палац зовсім не губиться, у парку ще можна помітити старовинні дерева в три обхвати, як і перед фасадом резиденції - якраз в 20-х числах квітня, коли мені пощастило відвідати графські володіння, на головній алеї перед палацом цвіли яскраво-рожевим цвітом якісь екзотичні дерева.

В книзі В. Стецюка "Культурні грона Дністра" наводяться перекази, що збереглись серед місцевого населення, про графа Бадиню. Його справжнє ім'я - Казімір Бадені (1846 -1909 рр.), він був намісником Галичини, прем"єром Австрії та міністром внутрішніх справ. Прославився граф "баденівськими виборами" до парламенту у 1897 р., коли був запроваджений антиукраїнський терор. Палац в Коропці збудований в класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами, серед яких між рушниць і мисливських ріжків почесне місце займає барельєф з зображенням перехрещених коси і ціпа. Особисто в мене склались якісь такі підозри, що граф був масоном. Абсолютно суб'єктивна догадка, нічого конкретного.

В. Стецюк пише, що особливо в палаці вражає мистецьке використання кольорової деревини для паркету та панелей на стінах. Так як всередину потрапити не довелось, не можу на цю тему ніц від себе додати.
Бадиня в цілому залишив по собі добру пам'ять та гіперболізовану уяву про свої багатства. Кажуть, він був настільки багатим, що хотів викласти підлогу в своєму палаці злотими. Але йому таку примху виконати не дозволили - на монетах був зображений герб, не діло топтати державну символіку. Неначе було запропоновано класти монети на ребро, та аж стільки злотих у графа не було.

В містечку достатня кількість наявних закладів торгівлі, громадського харчування, переробних підприємств, закладів культури, медично-лікувальних установ, та індивідуального готельного прийому, для туристів з ближнього та далекого зарубіжжя.

http://koropets.org.ua

Замок князів Корецьких-Острозьких

Admin — Thu, 25 Jun 2009 16:25:30 GMT

Князь Острозький у 15 ст. спорудив дерев'яний замок, а волинський воєвода Богуш Корецький у першій половині 16 ст. укріпив його мурами. Регулярний, бастіонної системи замок із боку материка був оточений глибоким ровом, через який вів до фортеці підйомний міст. У 17—18 ст. замок суттєво перебудовували. Останню, найбільшу перебудову здійснили у 1780-ті рр. князі Чарторийські, в результаті чого замок був пристосований під княжий палац із модним на той час бароковим декором. Саме з того часу дійшли до нас залишки зовнішніх цегляних стін і чудовий арочний кам'яний міст. Частково збереглися й підземелля — обов'язкова багатофункціональна частина середньовічного замку. У 1832 році корецький замок спіткала пожежа, і відтоді його більше не відбудовували.

Кам'янець-Подільська фортеця (фортеця в кам янці подільському)

Admin — Thu, 25 Jun 2009 16:19:01 GMT

Кам'яне́ць-Поді́льська форте́ця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької області України).Складається з двох частин: * Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком», * Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.Проблема датуванняДовгий час вважалося, що Стару Кам'янець-Подільську фортецю збудовано в другій половині 14 століття. Адже першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті від 7(15) січня 1374 року литовського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає кам'янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Кам'янці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Євтима Сіцінського (1895), Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950), Тетяна Будянська (1961).Комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964—1982 роках, дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964—1969 роках дозволили значно поглибити історію кам'янецької фортеці та датувати її першопочатки 11—12 століттями (в обережніших версіях — кінцем 12 століття).Якщо наявність давньоруського періоду в історії Кам'янецької фортеці не викликає сьогодні жодних заперечень у дослідників, то концепція Євгенії Пламеницької, яку нині розвиває та пропагує її донька Ольга Пламеницька, про дако-римські першопочатки замку, Замкового мосту та міста взагалі в 2—3 століттях наштовхнулася на досить сильну протидію істориків і археологів, зокрема Іона Винокура, Миколи Петрова.Найдавніші описи Кам'янець-Подільською формеціНайважливішими документами фортеця в кам янці подільському, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був Кам'янець-Подільський замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.

Золочівський замок

Admin — Thu, 25 Jun 2009 16:15:03 GMT

За останнє десятиліття візитною карткою Золочева став замок. Збудований на початку XVII ст. за проектом невідомого італійського архітектора та останнім словом тогочасної науки, замок є зразком поєднання оборонного та житлового призначення. Дослідження останніх років відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку і Золочева. Потужна, і в той же час, ідеально правильна фортеця, яку просто обминали орди, оскільки навіть добре вишколеному війську важко було її здобути, збереглася майже повністю (за винятком озброєння). Кам'яні вали, бастіони добре захищають на диво затишний двір. Великий житловий палац Золочівського замку зберіг внутрішні комунікації - каналізацію (6 внутрішніх туалетів початку XVII ст.) і залишки мережі теплопостачання - печі та каміни. Цікавим є і внутрішнє планування житлових, парадних покоїв з господарськими кімнатами. Під усією зайнятою житловим палацом площею (майже 1000 м кв.) розташовані льохи-підземелля.Особливою окрасою Золочівського замку є Китайський палац - єдиний в Україні й один з трьох у Європі, зразків «східної» архітектури. У ньому поєднано впливи східної культури та місцеві традиції. Китайський палац є музеєм східних культур у складі Львівської галереї мистецтв, а ще тут закладено східний парк, де відбуватимуться чайні церемонії.З екзотичних атракцій замку у Золочеві варто відзначити ритуал загадування бажання біля каменів з зашифрованими надписами XV ст. У затишку замкового парку привертає увагу сучасна капличка-пам'ятник жертвам НКВС, невинно закатованими у замку-в'язниці у червні 1941 р. (Золочівський замок з 1872 по 1954 роки був в'язницею). Авторами каплички-пам'ятника є відомі львівські митці: скульптор - Теодозія Бриж, художник - Євген Безніско, архітектор – Василь Каменщик.